Thursday, September 27, 2012

    Inconscience collective


    Inconscience collective
    N. Lygeros

    Nous marchons dans le sable
    sans regarder nos traces
    qui s’effacent dans le vent.
    Nous n’emportons que nos désirs
    et nous oublions nos passions.
    A la recherche d’une oasis factice,
    nous tombons dans le piège des mirages.
    Et même si nous avons encore
    le goût du sable dans la bouche,
    notre langue ne recherche
    que la fraîcheur de l’oubli.
    Car nous voulons tous fuir
    les souffrances du passé
    pour vivre pleinement
    un paradis artificiel.
    Seulement le temps n’oublie rien
    et son passage blanc sur nos têtes
    nous rappelle la souffrance des victimes,
    les tortures des survivants.
    Alors dans un élan de désespoir
    nous tentons de faire table rase
    de la mémoire du futur
    et nous commettons le génocide de l’histoire.
    Au début, tout est si simple, si facile
    que personne ne peut résister à la tentation.
    Nous oublions les gestes du passé,
    puis les souvenirs d’antan
    et enfin notre propre identité
    afin de devenir à notre tour
    les barbares de la mémoire.




    Спільна несвідомість
    Н. Лігерос
    Переклад Г. Маслюк

    Ходимо по піску,
    не оглядаючись на свої сліди,
    затерті вітром.
    Обтяжені тільки бажаннями,
    забуваючи про свої пристрасті.
    В пошуках уявного оазису
    попадаємо в пастку хиби.
    І навіть якщо все ще відчуваємо
    присмак піску в роті,
    наш язик не шукає іншого
    окрім свіжості забуття.
    Тому що намагаємось пройти осторонь
    повз жах минулого,
    щоб жити безхмарно
    в удаваному раю.
    Але час не забуває нічого,
    і його білий перехід над нашими головами
    нагадує про страждання жертв,
    про муки тих, що вижили.
    Тоді, в апогей безвихіддя,
    намагаємося перетворити в tabularasa
    пам’ять минулого,
    і чинимо ґеноцид історії.
    Спочатку все так просто, так легко,
    що жоден не може встояти перед звабою.
    Забуваємо рухи минулого,
    потім згадку про вчорашнє,
    в кінці, свою ідентичність,
    і, в свою чергу, робимось
    варварами пам’яті.





    Συλλογική ασυνειδησία
    Ν. Λυγερός

    Βαδίζουμε στην άμμο
    χωρίς να κοιτάζουμε τα ίχνη μας
    που χάνονται μες στον άνεμο.
    Κουβαλάμε μόνο τις επιθυμίες μας
    και ξεχνάμε τα πάθη μας.
    Αναζητώντας μια όαση επίπλαστη,
    πέφτουμε στην παγίδα της πλάνης.
    Κι έστω κι αν έχουμε ακόμα
    τη γεύση της άμμου στο στόμα,
    η γλώσσα μας δεν αποζητά
    παρά τη φρεσκάδα της λήθης.
    Διότι θέλουμε να προσπεράσουμε
    όλη την οδύνη του παρελθόντος
    για να ζήσουμε ξέγνοιαστα
    σ’ έναν παράδεισο τεχνητό.
    Μόνο που ο χρόνος δεν ξεχνά τίποτα
    και το λευκό του πέρασμα πάνω απ’ τα κεφάλια μας
    μάς θυμίζει τα δεινά των θυμάτων,
    το μαρτύριο των επιζησάντων.
    Τότε στο αποκορύφωμα της απελπισίας,
    επιχειρούμε να κάνουμε tabula rasa
    τη μνήμη του μέλλοντος
    και διαπράττουμε τη γενοκτονία της ιστορίας.
    Στην αρχή, όλα είναι τόσο απλά, τόσο εύκολα
    που κανείς δεν μπορεί ν’ αντισταθεί στον πειρασμό.
    Ξεχνάμε τις χειρονομίες του παρελθόντος,
    μετά τις αναμνήσεις του χθες
    και στο τέλος την ίδιά μας την ταυτότητα
    και γινόμαστε με τη σειρά μας
    οι βάρβαροι της μνήμης.



     Inconciencia colectiva
    N. Lygeros 
    Traducción al español de Eduardo Lucena González y Olga Raptopoulou 



    Caminamos en la arena 
    sin mirar nuestras huellas 
    que se pierden en el viento. 
    Cargamos sólo con nuestros deseos 
    y nos olvidamos de nuestras pasiones. 
    En busca de un oasis ficticio 
    caemos en la trampa de las ilusiones. 
    Y aunque tenemos todavía 
    el sabor de la arena en la boca, 
    nuestra lengua no reclama 
    sino la frescura del olvido. 
    Porque queremos superar 
    el sufrimiento del pasado 
    para vivir despreocupados 
    un paraíso artificial. 
    Sólo que el tiempo no olvida nada 
    y su blanco paso encima de nuestras cabezas 
    nos recuerda el sufrimiento de las víctimas, 
    la tortura de los sobrevivientes. 
    Así, en el colmo de la desesperación, 
    tratamos de hacer tabula rasa 
    con la memoria del futuro 
    y cometemos el genocidio de la historia. 
    Al principio todo es tan simple, tan fácil, 
    que nadie puede resistir la tentación. 
    Olvidamos las acciones del pasado, 
    después las reminiscencias del ayer 
    y al final nuestra propia identidad 
    y nos convertimos a nuestra vez 
    en los bárbaros de la memoria.